вівторок, 10 березня 2015 р.

Вікна...


 Вечір непомітно огорнув місто. На вулиці справжня весна - тепло, тихо, затишно. Лавка коло дому, на якій так люблять грітися діти і пенсіонери в теплу погоду. Зараз пусто. Присів. Палю. Цигарка з легким шепотом тліє, наповнюючи легені гірким димом. В соте приходить думка - треба облишити ту звичку. Але ж чомусь подобається палити? Ще трохи і облишу, кажу собі знову.
 Навколишні пятиповерхівки починають запалюватися вікнами. Кожне вікно приховує за собою чиєсь життя, якусь історію. Дивлюсь, заглядаю.
Он там живуть молодята: голосна музика, відчинена кватирка. Хтось постійно пробігає повз вікна. Туди - сюди, туди - сюди. Сміються.
На першому поверсі у вікні тільки відблиск телевізора видно. Мабуть там одинак живе. Рідко переходить на кухню, мабуть, розігріває в мікрохвильовці їжу. І зову до телевізора.
На п'ятому поверсі крізь зачинені вікна чутно галас і шум. Не зрозуміти чи то сваряться, чи то любляться. Шумно.
А от запалився ніжно блакитний вогник другого поверху. Легкий рух фіранки і обрис постаті з келихом в руці. Легка, тонка тінь на тлі голубого. Чи то здалося, чи то уява малює, що наче дивиться на мене. Стоїть, не рухається. Майже як картина...
Стало вже зовсім темно, та й підмерз трохи. Недопалок летить, залишаючи по собі слід десь в кущі. Так, знаю, що це не гарно, та... 
Кутаючись в незовсім по погоді легку вітрівку побрів далі, залишаючи позаду вікна та їх історію...

Немає коментарів:

Дописати коментар