пʼятниця, 1 липня 2016 р.

Запах

 Навіть через запах плісені та горілого він відчував нотки запаху тих квітів з її Ангельського віночка...
- Як через сотні чи то тисячі років, десятки війн і пожарищ, збереглися ці стіни???
Навіть сам він, Диявол, не розумів як їм це вдалося...
Ходив руїнами і пам’ять услужливо відмальовувала стіни...
Стіни та Її..

Яка ж це була пристрасть! Ах!!!
Не раз, Він нашіптував ту історію різним писакам. Не вміють вони слухати!
Навіть продавши Душі, не розуміли що таке пристрасть!!!
Знебарвлювали ту розповідь - коханням, радістю, горем, жалістю!
А ті хто малював цю пристрасть, ніяк не могли підібрати, знайти фарб. Фарб щоб бодай відголоски відобразити. Фарби то зтікала плямами, то сохли, залишаючи по собі тріщини на полотні...
Невдахи!!

Це була чиста пристрать!
Чиста як сама матінка Пітьма!
Без будь якого домішку!
Пристрасть і більш нічого!
Він Диявол! Вона Ангел!
Темрява і Світло!
Як сміх і плач немовляти!

Вони зустрілися поглядами кріз світи і воплотилися у цьому місці, в цій оселі...
І кохали одне одного тут...
Так кохали як можуть це робити тільки ВОНИ!
На межі Смерті Світла та Народження Пустоти!
На межі вічної мерзлоти мозку, та вічного горіння Душі!
Летіли на білих крилах охоплених чорним полум’ям!
Летіли так, що а ж всесвіт тріщав по усім швам!
Кохали одне одного без любові, без майбутнього, без минулого!
К-о-х-а-л-и!
Коли вибух насолоди розтер їх в попіл Небес і Пекла, вмирали світи, та народжувались зірки!..
і вмить, всесвіт покрило кригою Пекла...

тільки запах Ангельських квітів...