субота, 4 квітня 2015 р.

Я бачив Ангела...

Вітер бив по лицю холодними різкими ляпасами. Недопалок ще не встиг закінчити свій останній політ а наступна цигарка вже шкварчала обдаючи ленені гидким димом...

Я бачив Ангела... Я торкався його... Говорив з ним...

Вітер давши ще одного ляпаса помчав дахом багатоповерхівки, намагаючись зламати антени. Сонце, вскрикнувши останніми багряними променями, провалилося за обрій, поступившись місцем чорним хмарам...

Це точно був Ангел! Світло Його очей не могло мене обманути... Мені ні хто не вірить, та я знаю  - ЦЕ БУВ АНГЕЛ!

Випадкова зустріч, несміливий крадькома погляд, руде кротке волося і примарні крила! Велетенські крила. Одразу й не помітив...

А що ж він казав? Так багато говорили, а я нічого не пригадую... Дивина...

Дотик... Один єдиний дотик... Наче оголений високовольтний дріт. Спочатку не розуміння, потім серце зупинилося на мить... чи може то була вічність... а тоді - біль...
Коли відкрив очі Його вже не було...

Пройшло не малу часу, вже й вітер змучився роздавати ляпаси і штурханці. Небо затягнулося важкими хмарами плакало поливаючи слізьми ніч... Недопалок останнім зусиллям обпалив пальці і погас...

Що ж так спина ниє... Лопатки наче вивертає... Що ж це таке?

Вскрикнув від різкого болю в спині. Та вже за мить біль щезла, а зі спини розгорнулися білосніжні примарні крила.

Так ось як стають Ангелами! Які ж вони велитенські! Які ж вони білосніжні!

Неймовірна радість та сила наповнила з середини...
Зробивши два кроки, відштовхнувся від кута даху і стрибнув...

середа, 1 квітня 2015 р.

Розмови...

Привіт... ееее... чи... якось по іншому потрібно вітатися?
Стільки готувався до розмови, а зараз якось навіть розгубився...
я ж можу задавати питання?
Блін... звісно ж можу, для того ж і затіяли розмову...
От скажи мені, Боже...
А можна я буду називати Тебе Батьком?
Таааа... цей... Ти ж і є Батько...
А що запитати?
Ти ж думки знаєш всі мої... ото початок розмови...
Ну добре, почну...
От тоді, в дитинстві, в моїх 10, що це було??? А??? Навіщо то все послав мені??? Я ж, блін, такий малий!!! Я ж... І таке мені.... За що????!!!! Що я такого зробив!!! Де накосячив??? Що Ти так мене!!! Чи то мені... Га???
...........................................
Я закурю, добре?..
...........................................
Накосячив я? Так?
В минулому?
Чи міг накосячити в цьому житті?
Косячок виправив?...
Дав ж Ти "волшебного пенділя"... Аукалося мені довго... Тай ще аукається...
Зрозумів...
Варто Тобі сказати дякую... і пробач що стільки років дувся на Тебе...

  Стривай, стривай, Батьку...
А ті всі "геройства" ранньої юності? Я ж так чудив, так чудив. Батьку, так соромно згадувати то все, ой як соромно...
Пробачення прошу і ще за то все. Тай дякую що вберіг... Інколи навіть зрозуміти не можу як же ш вдалося пережити "геройства" живим і неушкодженим...
Тепер розумію - з Твоєю допомогою...
...................................
Я покурю?

Потім армія була. І після армії... Все якось розмито, безбарвно... Наче і не жив... Складно навіть пригадати щось...
Памятаю тільки, що біжав кудись. Вічно поспішав, все похапцем...
А куди я біжав, Батьку? І навіщо?
......................................
Остання цигарка...
Ну на зараз остання...
Ти, знаєш, Батьку тепер розумію чому зараз так все сталося... Чому такий урок болючий отримав...
Не жив я, ці роки, існував...
Просто існував.
Та тепер так не буде. Досить!
Тепер жити хочу!!!
Жити, творити, любити...

Пробач що так рідко згадував про Тебе...
Я ще прийду. Добре?
Ну все пішов. Люблю Тебе...