субота, 4 квітня 2015 р.

Я бачив Ангела...

Вітер бив по лицю холодними різкими ляпасами. Недопалок ще не встиг закінчити свій останній політ а наступна цигарка вже шкварчала обдаючи ленені гидким димом...

Я бачив Ангела... Я торкався його... Говорив з ним...

Вітер давши ще одного ляпаса помчав дахом багатоповерхівки, намагаючись зламати антени. Сонце, вскрикнувши останніми багряними променями, провалилося за обрій, поступившись місцем чорним хмарам...

Це точно був Ангел! Світло Його очей не могло мене обманути... Мені ні хто не вірить, та я знаю  - ЦЕ БУВ АНГЕЛ!

Випадкова зустріч, несміливий крадькома погляд, руде кротке волося і примарні крила! Велетенські крила. Одразу й не помітив...

А що ж він казав? Так багато говорили, а я нічого не пригадую... Дивина...

Дотик... Один єдиний дотик... Наче оголений високовольтний дріт. Спочатку не розуміння, потім серце зупинилося на мить... чи може то була вічність... а тоді - біль...
Коли відкрив очі Його вже не було...

Пройшло не малу часу, вже й вітер змучився роздавати ляпаси і штурханці. Небо затягнулося важкими хмарами плакало поливаючи слізьми ніч... Недопалок останнім зусиллям обпалив пальці і погас...

Що ж так спина ниє... Лопатки наче вивертає... Що ж це таке?

Вскрикнув від різкого болю в спині. Та вже за мить біль щезла, а зі спини розгорнулися білосніжні примарні крила.

Так ось як стають Ангелами! Які ж вони велитенські! Які ж вони білосніжні!

Неймовірна радість та сила наповнила з середини...
Зробивши два кроки, відштовхнувся від кута даху і стрибнув...

Немає коментарів:

Дописати коментар