середу, 8 жовтня 2014 р.

Мале Янголя...

Мале Янголя втомилося...
- які ж вони все-таки глухі!, сідаючи на хмаринку бурмотіло під носа, кажу їй йди- до нього, він твоя споріднена душа. Не просто кажу, - КРИЧУ!!! А вона тільки посміхається йому і йде до того, іншого, бо "він мій чоловік" - перекривляючи її  Янголятко присіло на хмаринку.
- а Я попереджало тоді! Попереджало! І атобус спізнювався як на побачення бігла, і в інший кінотеатр заводило, і навіть дощ з грозою влаштувало коли вперше цілувалася з ним. А ти ж так дощу не любиш...
Позіхнуло...
- то якась Божа кара для людей, що чують вухами як комар дзищить, а крику в Душі не чують. Глухі та й годі - потягується маленькими крильцями. 
Вляглося на спинку...
- сьогодні, правду кажучи, заговорила до нього сама. Молодчинка. А як  просвітліла зразу, а потім цілий день як сонечко світилася, пурхала як ластівка, підспівувала радейкові, а ж соловейки обзаздрилися - регочучи повернулося на бочок Янголятко, вкрилося крильцями...
- може не така й глуха, може все таки дослухається Душі своєї. Завтра знову її в той парк заведу. З літнім вітерцем вже домовилося, буде її волосям бавитися тай сонечко обіцяло до того парку заглядати скрізь хмаринки частіше...- зіває Янголя так солодко солодко,
Втомилося, мабуть трохи перепочину...

І за секунду вже солодко дрімало Янголятко, посапуючи під ніс та закутавшись в крильця...

суботу, 4 жовтня 2014 р.

Запах квітів... моєму брату...

Запах квітів...
Задушлевий запах квітів по всій квартирі... Такий кислий солокий, аж паморочиться в голові...
Навколо труни натовп в чорному... Хтось тихо втира сльозу... хтось душить в собі крик... кулаки стиснулися до хрускіту кісток... Важко...
Негоден підняти очі...
Тільки одне питання в голові - чому??? Чому!!!????
Чому так болить? Чому важко говорит?
Там, по той бік Царство Небесне...
Він там там...
Не ридаймо, відпустімо...
Йому вже зараз краще ніж нам...
Нам живим...

Брате, вже зараз ти знаєш відповіді на всі питання...