четвер, 16 серпня 2012 р.

Байдуже...


 Наступила та мить, коли біль перетворився в апатію... Ще секунду назад,  з горла рвався крик, руки тремтіли від постійної напруги, задихався... І ось - все. А точніше - нічого. Не залишилось сил кричати, плакати, сміятись - н і ч о г о... Нічого не хочеться. Погляд в нікуди. Думки - їх нема. Ні жарко,ні холодно... Гіркота образ кудись розчинилась. Руки більше не тремтять. Порожнеча. Суцільна порожнеча. 
 Куди втекла злість? Неважливо...
Погляд не може зупинитись ні на чому, наче в світі не залишилось предметів, на яких можна сфокусуватись. Погляд кудись заблукав. Але і ця думка промайнула десь на задвірках, і... 
Нічого... 
Байдуже... 
Світ рушиться...
Байдуже... 
Світ народжується... 
Байдуже... 
Страх... Куди подівся страх? Це почуття сильніше навіть за любов, за кохання!.. 
Байдуже... 
Душа поворушись!!! Дай знак, що ти ще живааа-а-а!! 
Байдуже... 
Ось знову озвалась біль... Ні здалось... Та і це... 
Байдуже... 
Я знаю це мине... Колись... А зараз б-а-й-д-у-ж-е...