середа, 23 вересня 2015 р.

Храм

Небо вкрила сиза димка болю
Дзвінниця підперає хмари похилиним хрестом,
Розрухою вкриті стіни храму старого
Тут дуже давно не молилось людей...

Павутинням молитв та тріщинами віри
сповиті стіни пристолу. Стоїть...
Величну память тисяч поклонів
В собі він має. І ними мовчить...

Мовчить про сповіді таємниці
Що тисячами шепотілись тут
Про силу любові, про обіцянок звичку
Мовчить. Зруйнований людьми...

Зруйнований обіцянками натовпу
Вірних тоді, байдужих тепер...
Нечутно більше голосу дзвінниці
І хору величних церковних пісень...

Лиш Ангели на стінах продовжуть молитись,
Просять прощення в зруйнованих стін,
Молять Бога скоріше звалити
Залишки стін і мури дверей...

Нехай заросте горою дзвінниця,
А Храм стане пагорбом німим,

Каміння, залізо хай вкриється мохом...
Із праха прийшло і в прах відійде...

вівторок, 22 вересня 2015 р.

Налий мені вогню у серце

Налий мені вогню у серце
Насип туди і льоду
Нехай палає крига
Все стерплю, все подолаю

Розсип на мед душі
червоний пекучий перець
Нехай горить вона
І медом рани припікає...

Любов і ненавість згорають
Втрачають сили навманя
Налий мені вогню у серце
Нехай згорить вже до кінця

понеділок, 21 вересня 2015 р.

Живу

Так де твій дім?
Мене спитали...
Де ти живеш?
Серед людей?
І відповідь моя
Всіх здивувала
Так, я живу серед людей

Живу я там де все спокійно
Де щастя є хоча б на мить
Де хтось чекає
Чи просто потребує змін


Кому потрібен душевний спокій
Чи навпаки - емоцій вир
Я там живу! Живу на повну!
Все інше - це не є життя. 

Навіщо

Літо споюючи осінь обіцянками,
Нещадно зриває з людей вбрання,
Нестримно спалює крізь пожухле листя
Надій сподівання, шкіру, життя...

Навіщо...

Навіщо літо так рветься ще жити?
Чому не підкориться часу буття?
Що в цьому останньому сплеску скрито?

Не знає ніхто… а осінь мина...  

неділя, 20 вересня 2015 р.

Тут і зараз...

Настане час, а може і ні
коли це все,
стане байдужим мені
коли я зможу встати й піти
де немає нічого…
туди... 
туди де цінність життя
вимірють коханням,
а часу нема,
емоцій чистих не бракне там
і байдуже чи праведник сам
Там знайде душа все те що шукала
Все те чого їй так не вистарчало
Що мозок холодний приховував відкидав
Все те що так бракне нам...
Тут і зараз...

Життя

Все те, що ти, називаєш життям
Це тільки уривки спогадів...
Дбайливо розфорбовані фантазіями,
Це те що мозок запам'ятав,
І вкрав...
В душі емоційний стан
Взяв і домалював,
Нафантазував...
І відав...
Оце ти й називаєш життям...

Олівці

Давай... давай олівці...
Я намалюю в серці тобі...
Червним - любов
Жовтим - біль
Чорним - смуток
Малюй... малюй...

Вивиджу мандали, руни, круги
Розірвані долі,
Гачки, закутки...
Малюю неспинно
Аж руку пече...
Зломав олівець
Подай мені ще...