Гра

 Чого тягнеш? - недопалок, як і попередній полетів кудись в прірву.
- Давай роби хід - Смерть переклала в іншу руку свою косу і між оголиними кістками правиці знову з’явилась цигарка.
- Поспішаєш? - Життя прискіпліво дивилось на шахову дошку, на якій білі та чорні фігури стояли в очікуванні початку нової Гри.
- Та ні. В мене попереду вічність - посмішка, точніше оскал, було видно з під накинутого на голий череп каптур.
- Давай, думай! Добре думай! - Смерть, як завжди, дивилась кудись, повернувши голову ліворуч...

...Вона відчула в низу живота різкий біль.
- Лікарю, здається в мене почалися пологи - притулилась до стінки.
- Швидко везіть її до родової зали! Лікар допоміг вкласти її на ноші каталки.
- Зателефонуйте, будь ласка, до чоловіка. - попросила в Лікаря.
- Телефон я вам записувала на папірці. Пам’ятаєте?
Лікар стурбовано почав шукати по кишенях той клаптик паперу.
- Зараз зателефоную...

- Замовкни! Не заважай! Я думаю!
- Спробую розпочати от так - G2 - G4, - пішак слухняно пересунувся на дві клітинки вперед.
- Е7 - Е5. Смерть навіть не повернуло черепа до дошки...

- Почалося! Приїздіть... - чи йому здалося чи й справді голос в лікаря був стурбований. Кинувся в кімнату, взяв зазделегіть наготовану сумку з речима. Ще раз оглянув кімнату, посміхнувся. Посеред кімнати стояла колиска, яку він власноруч зробив. Така колиска, яку вона дуже хотіла. Ледве встиг закінчити сьогодні її...

- Погано, дуже погано, - скрізь тютюновий дим процідила Смерть.
- Подумай добре...
- Не каркай! F2- F3 - Життя задоволено потерло руки...

...Він мчав на повній швидкості, яку дозволяла його старенька «дев’ятка».
- Ой! Айстри забув на кухні! Нічого куплю зараз коло пологового.
- Вона так любить їх насичений запах...

- Стій! - крикнула Смерть, та вже було пізно, білий пішак зробив свій хід.
Яке ж ти тупе, Життя! - прошипіла Смерть, повернувши свого черепа до Життя,
- ТУ - ПЕ… Королева на 4H! - вигукнула Смерть...

… Біжав сходами, як вітер по долині, муркаючи собі під носа якусь нав’язливу мелодію з радіо. Коло родзалу, його спинила старенька санітарочка.
- Зачекай тут, дитино… - ховаючи очі сказала, - зараз лікаря покличу.
- Як вона?
- Відходить від наркозу, - неповертаючись промовила санітарка

ШАХ і МАТ! - Крикнула Смерть, водночас махнувши косою над дошкою ледве помітним рухом. Білий Король почав танути...

… Ми нічого не могли вдіяти… Пробачте… Операція… Дитина… Лікар говорив і говорив, та він не чув, спозав по стінці… Неймовірно задушливий запах айстрів розливався коридором...

Наступний недопалок полетів в прірву...
- Роби свій хід...

Плетіння снів

Вони приходять як тільки закриваєш очі вночі, або десь так під ранок, або задрімавши на хвилинку будь де після ситного обіду. Можуть бути барвистими, наче весняна веселка, чи як старе німе кіно, чорнобілими. Дарувати радість яскравих переживань або мучити липкими, тягучими, жахіттями. Уривки, життя свого, або з чужого, далекого, з минулого а може й майбутнього. А інколи ціле століття стиснуте в хвилини, в миті сну...
Ось ти вткікач, хтось біжить за тобою а за мить вже сам мисливець здоганяєш...
Йдеш вулицею свого міста коло свого будинку, повернувши за кут потрапляєш в інші світи чи навіть виміри...
Одні сни запамятовуються на все життя, інші згадуються як déjà vu, від якихось ми памятаємо тільки емоції а інші взагалі забуваємо, як тільки подивимося в вікно...
Багато є теорій, багато наукових праць, хтось вивчає в лабараторіях сни, хтось їде в пустелі їсть грибочки з мескаліном, щоб пізнати таємниую снів...

А ось моя, коротенька оповідка- здогадка, звідки беруться сни.
Десь на Небесах, сидять Янголята в колі, та плетуть тканину нашого буття, з ниток долі. Сміються, жартують, заплітають, сплітають, розплітають, переплітають те наше буття. Нитки долі, час від часу, доторкаються одна до одної, переплітаються навманя,  плутаються по між собою. Янголята швиденько все то виправляють, розкладають по місцях.
Та доторкнувшись хоч на коротеньку мить, нитки долі, щось та встигають передати.  Від тих ледь відчутних дотиків чи сплетінь, бачимо ми сни. Бачимо те що встигла нам нитка долі показати. От і сниться нам усіляке)

Стабільність? Серйозно?

Більшість людей, завжди прагуть до стабільності, точніше говорять про це. Хочу стабільну роботу, стабільну економіку в країні, стабільності у сім'ї, у відношеннях...
А що таке стабільність? Чого її так хотять? І саме головне - навіщо?
Стабільність - це якийсь рівень, в чомусь, незмінний протягом певного (веееликого бажано) відрізку часу. Це не вектор бо він має чіткий напрямок - вгору, вниз. Не лінія, тому що по лінії можна рухатися в двох напрямках. Стабільність, це крапка. Крапка яка існує тільки так і не інакше, тільки в тих, чітко визначених координатах де вона знаходиться зараз. Тобто, вона не рухається НІКУДИ. А як відомо, життя це перш за все рух. А крапка вона... крапка. Кінець! Тобто один можливий стан стабільності - стабільно мертвий.
Хм... Невже всі прагнуть померти?     Дивно...
Життя завжди завершується смертю, не має іншого закінчення. НЕ ІСНУЄ! Тоді чого його так прагнути, якщо рано чи пізно настане той самий стабільний момент?
Можливо варто спробувати рухатись?