суботу, 30 серпня 2014 р.

Цигарка...

 Коли ти сам-  це не самотність, це буде твій нормальний стан. Ти приходиш в цей світ сам, живеш сам і помираєш сам... Ти скажеш - як так? Навколо безліч людей!... Одразу переб'ю тебе і розчарую- більшості з них на тебе насрати. Тебе просто немає для них! Ти пил... ні, не так... ти ніхто для переважної більшості з них, тебе просто не існує... а ті хто поруч з тобою - половина з них ненавидітиме тебе просто за те що ти є, інші будуть вимагати щось від тебе... та від найдорожчих для тебе...А тіих хто посправжньому буде любити тебе...- ти сам їх вб'єш... Так, так сам... Ну може не  фізично, та прикладеш багато зусиль щоб втратити їх... Вони намагатимуться достукатитись до тебе, докричатися! Та все марно - ти глухий до них... 

А потім настане тиша... 

Ти не одразу її почуєш... Вона поселятиметься в тобі помаленьку, сантиметр за сантиметром, день за за днем... 

Коли ти збагнеш що щось не так- буде пізно.... Ти будеш сам і навколо тиша... 

Пройде час... багато часу і ти звикнеш... Потім... Мабуть... Як я...

Ти все ще хочеш ту цигарку...

неділю, 24 серпня 2014 р.

.........

Тиша...
темно...
сиро...
болить...
крик... ніхто навіть не обернеться...
шепіт... сотні почули... та їм пофіг, чи простр " лайк"...
самотність... з нею треба дружити... вона завжди буде поруч...
а ще є спогади... там добре... там...
шум... шум думок яки гуркіт гірської річки... чи то скоріше лавини... хочеш його позбутися а він все наростає... а потім раз!!!! і...
тиша... тиша така що стук серця наче відлуння пострілів у голові... 
стукіт серця... серце не відчуває... воно просто намагається, за будь що, вирватися з грудей...
душа... душа чогось вимагає, просить... та зрозуміти важко, розівчився слухати її...