середа, 20 січня 2016 р.

Німі, безмовні стрічки тишини
Вкладалися у крик беззвучний
Стиралися слізьми піску просохлого
Десь дуже глибоко під серцем

Дзвінка, криклива тиша в вухах
Рвала звучання мук грішних
На чверті! На друзки! На шмаття!
Нещадно втоптуючи їх у пам'ять.

Зацвилі очі, колись зелених океанів
Топили в собі останні мрії розуму
Затягуючи в глибини пустоти
Вкриваючи мохом розчарування

Цей день пройшов, його нема
А завтра... завтра теж нема
Так хочеться прокинутися від цього сну
Та це життя... його потрібно було жити...