Храм

Небо вкрила сиза димка болю
Дзвінниця підперає хмари похилиним хрестом,

Розрухою вкриті стіни храму старого

Тут дуже давно не молилось людей...

Павутинням молитв та тріщинами віри
сповиті стіни пристолу. Стоїть...

Величну память тисяч поклонів

В собі він має. І ними мовчить...

Мовчить про сповіді таємниці
Що тисячами шепотілись тут
Про силу любові, про обіцянок звичку
Мовчить. Зруйнований людьми...

Зруйнований обіцянками натовпу
Вірних тоді, байдужих тепер...
Нечутно більше голосу дзвінниці
І хору величних церковних пісень...

Лиш Ангели на стінах продовжуть молитись,
Просять прощення в зруйнованих стін,
Молять Бога скоріше звалити
Залишки стін і мури дверей...

Нехай заросте горою дзвінниця,

А Храм стане пагорбом німим,

Каміння, залізо хай вкриється мохом...
Із праха прийшло і в прах відійде...