Маски...

Люди підходили брали маски і йшли далі...
Він в нерішучості стояв коло однієї з сотень шаф...
- Хм... Раніше якось не задумувався брав і йшов собі. Чого це зараз так важко вирішити???
Візьму ось цю - "маска цілеспрямованості". Серйозно так виглядає...  Так, беру...
Покрутив в руках, пообдивлявся з усіх сторін, поклав на місце...
- Ні. Не хочу. Якасась зовсім... ммм... не жива, чи що... Йду гляну в інші шафи...
- Ось який натовп коло тієї. Йду туди.
Коло шафи стояла велитенська черга. Став у чергу.
Черга рухалась помало та невпинно наближаючи до відкритих дверцят шафи. Підійшов.
Ой... Маски байдужості?!
Зупинився. Задумався.
З заду почався якийсь гомін, штурханина.
- Гей, чого завмер? Бери та йди! Не заважай іншим!
- Ні. Мені ця маска не потрібна... сказав, силячись згадати чи колись вдягав "маску байдужості"...
- Не пам'ятаю... Мабуть вдягав...
Як тільки відійшов в сторону, черга відновила свій порядок: взяв, вдягнув, пішов...
- Та що ж це таке зі мною?... Йду далі.
Перед тим як вставати в чергу почав придивлятися до надписів на шафах.
"Маска жертви". Ого яка тут черга! Мабуть ще більша ніж за "масками байдужості"...
Маски, маски, маски...
Маска злості,
Маска правди,
Маска добра,
Ова! Маска милосердя!!!
Нічого собі! Маска милосердя!
Маски, маски, маски...
Коло шафи з "маскою щастя" людей було зовсім мало.
- Спробую...
Взяв до рук і одразу натягну.
Через рожеві шкельця проникало лише проміння радості, добра, веселощів.
- Як же ж темно навкруги, розглядався, нічого не видно все тут сіре...
Маска тисла, незручно сиділа на обличчі...
Стягнув... Ще не встиг покласти як якась рука жадібно забрала. Звиклим рухом натягнута маска і наче в стані сп'яніння, непевною ходою,  людина побріла до виходу.
Вихід! Вихід ось там! Зовсім поруч!
А чи пускають на виході без маски???
А який той світ без маски???
І побрів в сторону виходу...