В дорозі

 Рівномірне джуміння двигуна, щось шепоче дорога під колесами, вітер все намагається бігти навипердки з машиною, час від часу проносячись кріз широко відчинені вікна. Їду. Дорога і думки течуть своїми рівномірними потічками...

Хтось блимає фарами беру праворуч, пропускаю. Рик двигуна, моргнув аварійками, помчав. Спішить...

Колись, давно і я так спішав...

Мчав без зупину, мчав вперед, чи думав що вперед. Мчав неоглядаючись, навіть не задумуючись куди і навіщо... Переймався тільки швидкістю і щоб не обігнали. Важливим вважав це все... Хотів щоб усі бачили який я прудкий...

Одного разу, на швидкості, обганяючи на повороті прийшла неспішна думка:

Куди це я? Для чого я так поспішаю?

Куди це все веде? Для чого це все?
Я перший?! Я швидкий?!
А чи потрібно? Чи це ціль?
Д Л Я  Ч О Г О ?

Вдарив по гальмам! Аж дим з під коліс. По заду чорний, задимлений слід горілих шин... В вухах стоїть крик гальмів… Звернув на узбіччя...

Д Л Я  Ч О Г О ?
Тиша огорнула мене...
Тільки звук зшаленілого сердця і однісіньке питання:
Д Л Я  Ч О Г О ?

Постояв на узбіччі, віддихався...

А куди веде ця дорога? Ось ще одна, і ось там зїзд кудись вбік...

Куди ж мені? 

Помаленьку рушив...
Їду...

Звернув на бічну дорогу, зовсім не відому.

Тут і машин не має, тай дорога якась цікавіша, весиліша.

Їду. Непоспішаючи.

Почав звуважувати красу по узбіччям. На швидкості того не видно. У відчинене вікно несміливо проникають звуки, запахи.

Ще повільніше...

Вітер перестав доганяти, весело пролітає крізь вікна, бавиться з волоссям...

Поворот...

З заповороту відкрився неймовірний краєвид!

Сотні доріг які сплітаються між собою, перетинають одна одну, пролягають паралельно… 

Як то кажуть: докольору, довибору...

Обирай ту що довподоби!

Обирай і рухайся вперед!

Без поспіху… Просто рухайся...