субота, 14 березня 2015 р.

Папір

Снігавиця в середині березня звикла справа. Ще вчора сонячне проміння дарувало надію тепла, а зараз сніг з дощем нерівними, косими пасмами сипле в вогнях фар авто. Рівномірно блимає аварійка, чутно як працює реле - цок- цок, цок- цок, цок- цок...
Гортаю старі щоденники. Назбиралося їх  багато  за останні роки, вистарчило б тексту на декілька романів, чи то історій хвороб.
Десь читав, що щоденники жінки пишуть для сучасників, чоловіки для нащадків... а я свої писав для вогню...
Холодне повітря наповнене вологою і смородом смітників. Знайшовши закуток між смітником і стінкою, поставив на землю стопку щоденників, присів коло них, дістаючи запальничку. Косий вітер все ніяк не дає запалити першу сторінку, неначе навмисне дме то з однієї сторони то з іншої. Вихопивши момент затишку, вогник весело лизнув першу сторінку, перебіг на сусідню, смакуючи жовті аркуші, поповз до гори. Жадібно почав з'їдати сторінку за сторінкою. Вже не вогник, а руде полум'я охопило щоденник. Кладу акуратно на землю коло смітника і доки ненажера невтратив апетиту, вириваю сторінки з наступного. Язики папервого багаття вже облизуються: - ще... давай, ще... Підкидаю їм все нові й нові вирвані сторінки зі старими думками. Думками, мріями, малюнками...
Полум'я шипить від крапель дощу і снігу, та продовжує свою вечерю.
Листки вигинаються в агонії,  полум'я танцює свій танець смерті. У відблисках того танцю, виринають на мить нерівні рядки. Наче кричать - запамятай мене!!!! І за мить чорніють та перетворюються в попіл... Вітер все намагається побавитися з полум'ям, підкрадаючись зненацька і шугає стрімголов в самий жар. Полум'ю подобається така гра, воно росте миттєво і тягнеться за вітром, жаром та попелом. Попіл, підхоплений вітром, летить кудись в невідомість...
Взлітає! І поранений важкими краплями  дощу стрімко падає. Ще секунди тому він ніс на собі думки, а ось опалений полум'ям потягнувся до неба, і вже за мить болото...
Полум'я згасло... лизнувши ще на останок необережно підставлену руку. Обдало кислим запахом горілого... Дощ, наче заправський пожежник, поливає згарище... Все стою і ловлю на лице сніг з дощем... і тільки цок- цок, цок- цок, цок- цок...

Немає коментарів:

Дописати коментар