Біг

 Спочатку це був легкий поштовх. Ледве відчутний, ніби просто стук серця. Почав прислухатися... Наступний поштовх вже відчувся усім тілом. Тіло ожило, відчуло рух і піддалося на нього. Без певного напрямку, беж жодного орієнтиру - просто рух. Рух вперед. З кожним новим поштовхом - оживало все тіло. Рухи ставали чіткішими, легені наповнювалися подихами нового, думки сповільнювали свій броунівський рух. Життя поверталося з кожним маленьким кроком...
 Думки, підхопивши напрямок руху, намагалися летіти в напрямку з рухами Невпевнені кроки переростали у впевнену ходу, очі почали час від часу вдивлялися кудись попереду, вдалечінь. В кутках вуст з'явився натяк на посмішку. Сердце оживало, наповнюючись новизною відчуттів. Крок ще крок, впевненіше, ще впевненіше. Рух почав дарувати радість. З вуст вже не зникала посмішка.
- Я можу - говорило серце, - МОЖУ!!! Мозок ліниво щось шепотів про "не поспішай..." Потрібно бігти! Розправив плечі, голову високо підняв, побіг. Дихання не вистарчає. Від того тільки радісніше сердцю - біжимооооо!!!!
Біг дедалі ставав рівномірнішим, розміреним. Серце билося в унісон з диханням. Попереду почали вимальовуватися шляхи. Очі впевнено дивляться вперед.
- Куди ж ми? - невпевнений голос мозку вибиває з ритму.
Ноги плутаються, сердце збивається з ритму... Зашпортався та встояв. Біг уповільнився, перейшов на ходьбу...
Куди ж нам? - збентежено запитує серце, - куди...
Ось туди! Так! Туди!
На горизонті шляху почав вимальвуватися перший поворот.
- Побігли! Закричало серце, слухняні ноги понеслися вперед. Знову радість, знову дихання не вистарчає. - Вперед! Нам туди!!! Ще швидше. Перший поворот промчали на одному диханні. Впевнено подолавши перешкоди своїм шляхом.
Вперед! Далі ще поворот, - не зупиняємося! Біжимо! Як ж ми раніше, без всього цього! - радість переповнювала серце.,
- Ще швидше! Біг швидкий, розмірений, вперед...
- А чого ми туди біжимо? - як завжди не вчасно запитує мозок. Цього разу серце навіть не збилося з ритму, - в нас є ціль! В нас є мета! Туди!
- Так там ж можливо...
- Ніяких сумнівів! Біжимо!
Пришвидшення, новий темп, вперед до цілі...
 Шлях ставав дедалі складнішим, все частіше попадалися перепони. Та біг не припинявся не несекунду. Подолання перешкод тільки загаровувало...
- Ще швидше! - командувало серце, - темп! Тримати темп!
 - Попереду важкий підйом, - мозок продовжував підказувати,
- Подолаємо! - вигукнуло серце, проганяючи з шаленою швидкістю через себе кров, емоції... Вершина підйому з’явилася несподівано!
До неї просто рукою подати! Вперед! Швидше!
Залишився ОСТАННІЙ КРОК! ОСТАННІЙ!
 Крик ще довго відлунням бився в сердці...
Тиша…
Тишина!
 В роті присамак гіркої крові...
Серце зупинилося в одну мить...
Тиша…
Жодного руху…
 Темно і боляче...
Біль… Біль… Біль… Всепоглинаючий... Біль… Біль...
Важко дихати...
Мозок мовчить...
Серце, залите болем, ледве ворушиться...
Це все… ЦЕ ВСЕ!!!! Це все...

- Ми цілі? - невпевненно запитує мозок
- Не знаю, нічого не знаю - ледь чутно відповіло серце...
 Тиша...
- Встаєм? - мозок занепокоївся, - давай рухатися...
- Давай, - крізь біль прошепотіло серце,
- Пішли
- Куди?
- Давай просто підемо...