От кажуть - благими намірами вистлана дорога до пекла. Чому? Чому благими?..
І повелів Господь:
Нехай дорога до Раю буде вистлана благими намірами праведників.
Що Господь велів, те і має робитися...
Ангели і Архангели злетілися, тай давай мостити, вистиляти дорогу.
В тяжкій роботі, в трудах непосильних давай вишуковувати та збирати людські благії наміри. Припасовувати так, щоб щілинки не було, вирівнювали щоб ні горбика ні ямки, посипали зоряним пилом її. Дорога сяяла, як ранішні промені сонця, як любов матері. Легкою мала бути ця дорога для душ праведних...
Та побачив то Ангел Світлоносний, красою своєю перевершила дорога світло ранку, що дарував він щодня. Тай задумав він не добре. В той день недільний, коли небесная братія відпочивала від трудів своїх праведних, поневолив духів низинних, давши тіла їм різні, тай заставив ту дорогу перекладати. Ричали від болю тілесного духи, надривали м'язи що аж сухожилля рвалось, та корилися Світлоносному. Виривали кусками ті благії наміри та стелили до чортогу його. Поспішав Світлоносний, ой як поспішав, підганяв все дуще і дуще духів незинних. Та коли робота була закінчена - дорога стала брудною від крові і поту, нечистою стала вона. Вся в ямах та горбах. Йти нею страшна мука...
Побачив то все Господь і промовив: "Нехай буде так! Нехай дорога до твого чортогу буде вистлана навіки віків, як постелив собі сам! І нехай одвічно там живуть ті, кого ти в тіло скував, нехай рабами будуть. А дорогою тією нехай йдуть ті душі, що за життя благими намірами прикриваються творячи недобре...
Так і понині, летять праведні душі до Раю, не торкаючись доріг ніяких, душі ж грішні - тією страшною, нечистою дорогою в чортоги Люцифера йдуть.
Нехай дорога до Раю буде вистлана благими намірами праведників.
Що Господь велів, те і має робитися...
Ангели і Архангели злетілися, тай давай мостити, вистиляти дорогу.
В тяжкій роботі, в трудах непосильних давай вишуковувати та збирати людські благії наміри. Припасовувати так, щоб щілинки не було, вирівнювали щоб ні горбика ні ямки, посипали зоряним пилом її. Дорога сяяла, як ранішні промені сонця, як любов матері. Легкою мала бути ця дорога для душ праведних...
Та побачив то Ангел Світлоносний, красою своєю перевершила дорога світло ранку, що дарував він щодня. Тай задумав він не добре. В той день недільний, коли небесная братія відпочивала від трудів своїх праведних, поневолив духів низинних, давши тіла їм різні, тай заставив ту дорогу перекладати. Ричали від болю тілесного духи, надривали м'язи що аж сухожилля рвалось, та корилися Світлоносному. Виривали кусками ті благії наміри та стелили до чортогу його. Поспішав Світлоносний, ой як поспішав, підганяв все дуще і дуще духів незинних. Та коли робота була закінчена - дорога стала брудною від крові і поту, нечистою стала вона. Вся в ямах та горбах. Йти нею страшна мука...
Побачив то все Господь і промовив: "Нехай буде так! Нехай дорога до твого чортогу буде вистлана навіки віків, як постелив собі сам! І нехай одвічно там живуть ті, кого ти в тіло скував, нехай рабами будуть. А дорогою тією нехай йдуть ті душі, що за життя благими намірами прикриваються творячи недобре...
Так і понині, летять праведні душі до Раю, не торкаючись доріг ніяких, душі ж грішні - тією страшною, нечистою дорогою в чортоги Люцифера йдуть.
Немає коментарів:
Дописати коментар