Дорога...

 Дорога… тут поворот, тут догори і одразу донизу… 

На узбіччі прихилиним до дерева стояв маленький вінок. Квіти зів’яли багато років тому, вкрившись дорожнім пилом та брудом... Високо в небі кружляв чорний ворон. Як тільки автівка промчала повз підступний поворот, ворон тінню сковзнув до землі.

Сів неподалік вінка… 

- ти тут, кохана? 

- так, коханий, тут...

- скільки ж то років минуло...

- багато...

- пробач мене...

- та чого ти… кожного разу… невинен ти… то все туман, ожеледиця...

- поспішав… скучив… 

- знаю, коханий… мала чекати тебе там, та нестерпно було… поїхала на зустріч...

- туман...

- так, туман… мені вже час… люблю тебе, вороне...

- кохаю… я прилечу знову… 

- чекатиму...

 Чергова автівка, вскрикнувши гальмами, промчала  ворон наче поравив дзьобом залишки вінка взмахну крилами, та полетів над прірвою, в котрій на самому дні лежали навічно зціпившись два атоммобіля, дві смерті, дві душі, одне кохання...