субота, 13 грудня 2014 р.

Дорога...

 Дорога… тут поворот, тут догори і одразу донизу… 
На узбіччі прихилиним до дерева стояв маленький вінок. Квіти зів’яли багато років тому, вкрившись дорожнім пилом та брудом... Високо в небі кружляв чорний ворон. Як тільки автівка промчала повз підступний поворот, ворон тінню сковзнув до землі.
Сів неподалік вінка… 

- ти тут, кохана? 
- так, коханий, тут...
- скільки ж то років минуло...
- багато...
- пробач мене...
- та чого ти… кожного разу… невинен ти… то все туман, ожеледиця...
- поспішав… скучив… 
- знаю, коханий… мала чекати тебе там, та нестерпно було… поїхала на зустріч...
- туман...
- так, туман… мені вже час… люблю тебе, вороне...
- кохаю… я прилечу знову… 
- чекатиму...

 Чергова автівка, вскрикнувши гальмами, промчала  ворон наче поравив дзьобом залишки вінка взмахну крилами, та полетів над прірвою, в котрій на самому дні лежали навічно зціпившись два атоммобіля, дві смерті, дві душі, одне кохання...

Немає коментарів:

Дописати коментар