Зшиєш?

Шум дощу не припинявся.. Небо, одна за одною прозірали невгамовні блискавки.. Де вона? Де? Він, немов скажений вовк у своїй клітці, міряв кімнату широкими кроками.. Небо роздалося звуками грому... Чергова блискавка осяяла його, немов щойно посивіле волосся.. " ваш абонент знаходиться.." Де ж вона? Певно щось сталося... А може ні... Не треба про таке думати.. Чому не попередила.. Могла просто сказати, що не прийде... Я би зрозумів.. Вкотре.. Він ніяк не міг збагнути що відбувається. Розум та серце то нашіптували щось заспокійливе, то істерично кричали... Дзвінок посеред ночі –« я їду до тебе...» І от вже ранок, а її ... "Ваш абонент знаходиться поза зоною..." Гроза вщухала. Пляшка недопитого віскі стояла коло шкіряного крісла, в якому вони так любили ніжитися вдвох... Зараз він задрімав тим дурним хмільно змученим сном... Телефон блямкнув, сповістивши про повідомлення. Він відкрив очі, десь ще чутно було залишки грози. "Ваш абонент з'явився в мережі" - світилося на екрані телефону. Червоні від втоми очі ледве вихопили текст повідомлення. В голові пусто... Рівномірний стукіт крапель по дахівці заколисував. Телефон вивалившись з руки, лежав на килимі та світився новим повідомленням з невідомого номеру "Привіт! Вибач. Була гроза і мені було страшно. Телефон розрядився.Зарядка на роботі. Давай завтра погуляємо?" Він спав, у вісні вони кохались під акомпонементи грози...
 Вона сиділа коло батереї під вікном. Сльози прокладали все нові русла по щокам... Клятий, телефон, клята зарядка, клята батарейка... Гроза застала зненацька, коли вона вже збиралась до сну. Перша блискавка, наче фотоспалах, освітила кімнату тим дивним білим світлом заглянувши у всі шпаринки кімнати. Гуркіт грому несподівано наблизився до шиби вікна. Шкло витримало натиск грому жалібно задзвенівши. Перші потужні струмені дощу сповістили про те, що сьогодні навряд чи вона засне. Дитячий страх перед негодою, знову витав у повітрі... Як колись у дитинстві, вона забилась в куток під вікном і заплющила очі. - А може все ж таки набрати його? Чи краще послати смс? - ця думка недавала їй спокою вже з годину. Гроза за вікном ніяк невщухала. - минулого разу, якось по-дурному вийшло... я чекала його в тому парку, а він не правильно зрозумів мене. Пішов туди де ми вперше зустрілися... а ще мій телефон не витримав падіння... тепер взагалі погано працює... наступного разу, як він запропонує, віддам нехай... як це... зшиє його...чи якось так.. ой!! Блискавка як завжди несподівано заповнила кімнатку. Заплющивши очі, стала навколішки та поповзла до крісла, на якому висіла сумочка з телефоном. Гуркіт грому за вікном заставив розплющити очі і швидко дістати телефон, який жалібно просив щоб його зарядили. Тремтячими руками набирає смс "я приїду. Ти не проти?" - що я роблю! Це ж ніч! Він мабуть спить вже... телефон знову жалібно попросився на зарядку. Зарядку!!! Зарядне ж на роботі!!! Вона швидко починає збиратися. Штани, майка. - Альо, таксі? Можна машину за адресою... телефон жалібно в останнє попросив заряду і виключився... Вона так і завмерла на одній нозі з кедами в руці... На ранок гроза пройшла... за вікном сіріло. Телефон так і лежав розтрощений коло вхідних дверей... - хоч раз я доведу щось до кінця!! - сказала сама собі натягуючи одною рукою кед, а іншою збираючи уламки телефону... Хтось дуже наполегливо дзвонив у двері. Проснувся. В голові все ще паморочилося. Дзвінки поступились місцем тарабанню у двері. Підвівшись, побрів до дверей. - Відчиняю вже! - крикнув... На порозі стояла вона. В протягнутих долоньках лежали уламки телефону - зшиєш?...