Крила

Вона сиділа за столом у піввуха слухаючи розмови інших.. Час від часу виникала думка - що я тут роблю? Нецікаві розмови людей які раптом стали чужими ... Чергова галочка у сімейних посиденьках, які чомусь  вважалися необхідними... Як же змінюються часи...
А ще той постійний біль між лопатками не давав їй зконцентруватись на пустих балачках...
- Перепрошую...- встала з застолу і пішла у ванну кімнату. Та що це таке зі мною... навколо стільки всього цікавого, а вони про якісь такі дурниці говорять... як же нудно... Десь почувся ніжний шелест наче шовком по підлозі. Підняла очі до дзеркала і відсахнулась. На мить їй здалося що в неї за плечима великі білі крила... звук зник... як же ж хочеться втікти звідси! На повітря, в гори, під зоряне небо! Знову той шурхіт... плеснула холодної води собі в обличчя... гамір за дверима ставав дедалі набридливішим…
Повертатись до столу зовсім не хотілося…
Треба тікати.. Шкода... Нащо було то вино...зараз би як рванула... Що ж робити..  Потрібен рятівний дзвінок.. Він просто необхідний.. Сама собі у трубку - Ти де? Ок, вже вихожу.. На хвильку стих гамір за столом- ти куди?-я це.. На роботу, терміново викликали..скоро буду...напевно (вже собі)
І знову той шелест... вона йде вже не оглядаючись... хтось покликав, але вона вже не оглянулась... вискочила на вулицю і майже побігла...Неймовірна радість та відчуття свободи переповняло до останньої, найменшої частинки тіла…побігла ще дужче, і де взялись ті сили... Ой! - викрикнула вона, побачивши, що земля десь далеко... тепер вона відчула як за плечима здіймаються велетенські крила, КРИЛА АНГЕЛА.  Вся вона світилась, наче в середині сонце…Сонце, яке наповнювало її до останньої пір’їнки...
Десь там далеко було чути веселі від спиртного голоси.. Ніколи.. Більше ніколи.. Прощавайте..і посміхнулась….Ніжний шелест крил було чути вже з далека….