Запах

 Вона стояла біля вітрини з парфумами... Зі спини лише старомодний капелюшок видавав що цій жінці напевно вже багато років. Її плечі здригалися.... Так тихенько і непомітно для оточуючих жінка плакала... Перед нею на вітрині стояло безліч тестерів парфумів, стояли баночки і лежали папірчики.. " цього запаху вже не випускають... На залишках не залишилося..." - у вухах старенької звучало як вирок... " та пані, не хвилюйтеся, оберіть інший запах, ось палітра..". " ви не розумієте... мій чоловік... він давно помер... а я пообіцяла як помиратиму, обов’язково пахнутиму тим, нашим запахом, і він мене швидше знайде.. На небі... та не дотримала слова... Я прибирала.. Кіт зачепив.. Парфуми розбилися.... Мені вже зовсім скоро... Лікар казав ще місяць може півтора... рак... мені дуже потрібні ці парфуми! я не хочу залишитись сама... на небі.. без нього... плечі здригались від ридання...
 Він називав ці парфуми запахом кохання. Вони познайомилися у магазині, в черзі, за парфумами. Кожного року, на річницю свого знайомства, вони йшли в магазин і купували ці парфуми. Це стало їх ритуалом. Вони вдвох готувались до того дня... Він у світлому костюмі, вона обов'язково в улюбленому капелюшку... Раз за разом, вони вдавали наче не знайомі, наче вперше побачили одне одного... Цей день був для них священним... Кожного року, на передодні, він заходив у парфумерію і замовляв їх парфуми... Змінювались магазини, змінювались продавці тільки парфуми, тільки запах…. їх запах залишався не змінним...
 Смерть до нього прийшла дуже несподівано. В неділю йому стало погано, в понеділок зранку його вже не стало... Наступної неділі вона прийшла в парфумерію в капелюшку, з червоними від сліз очима... це так важко було купувати вперше їх парфуми самій, без нього... Рік за роком вона приходила по парфуми, тепер вже в один і той самий магазин. Її знали всі працівники, "пані капелюшок" -називали її про себе. Керівник магазину завжди намагався зробити їй якийсь подарунок чи запропонувати якісь інші парфуми, та вона ввічливо відмовлялась і просила саме ці...
 В минулу середу вона знепритомніла посеред вулиці. В лікарні їй повідомили, що в неї четверта стадія раку і залишилось їй жити зовсім не багато. Сприйняла вона цю звістку з полегшенням, посмішкою - Нарешті, вимовила вона, - скороми побачимось, коханий, ти знайдеш мене за запахом наших парфум...І от бешкетний кіт розбив ті краплі парфум, що залишились... який вже день ходінь по всім магазинам нічого не дає. - Вибачте, але таких парфум не має, казали в кожному магазині...
 Повертатись до дому так не хотілось та вже вечоріло... Вся маленька квартирка пропахла тими парфумами... Присіла в його улюблене крісло, втомилась. Втомилась так що навіть капелюшок не зняла. Ой, щось у грудях така важкість, подрімаю трохи, потім нагодую того бешкетника... Закрила втомлені, запалені очі... Заснула…

 Привіт, кохана, ти так чудово пахнеш...