Ангел

 Дмухнув вітер, тихо привідкрилося віконце... До кімнати непомітно залетів Ангел.. Підлетів до дорослого мужчини та легенько дмухнув йому між лопатками... Його наче жаром обдало...Мітка Ангела.. Вона залишиться з тобою назавжди і оберігатиме тебе...
Він прокинувся. Сердце калатало і намагалось вистрибнути з грудей, - який дивний сон... сон який снився йому вже не раз але сьогодні Ангел заговорив з ним у перше.
Втоми як не було. Незважаючи на пізню годину і дощ він одягувся і вийшов на вулицю. Довно забуте відчуття спокою і рівноваги переповнювало його. Давно, дуже давно, а може і ніколи, не було йому так добре. Він йшов під дощем по нічному місту з посмішкою блаженого на вустах і темрява наче відступала, ховалась в закавулки. І тільки одна думка крутилась в голові - Ангели бувають рудими?..

Не та...

 Він сидів на гарячому піску... хвилі ледь помітно накочувались на берег... вітер нехотів турубувати його... інколи тільки, непосидюх, бавився з його сивиною... далека музика сколихувала забуті спогади... спогади пролітали перед очима як вицвілі фотокартки... те що колись було виром емоцій зараз всього лиш пожовтіла фотокартка... те що заставляло битись серце скоріше а кров приливати, зараз застаяляло кутики очей посміхатись... тільки запах... тільки запах її тіла все ще не давай йому вночі спати... цей кавово-ванільний з вкрапленням свіжжості аромат переслідував його все його зріле життя.. кожного разу як він торкався жінок, закривав очі і шукав цей аромат на тілі... зупинявся посеред дороги відчувши нотки того запаху, як і зараз тихі хвилі принесли його звідкілясь... він озирнувся, трохи далі за поворотом, стиха лунала музика...така знайома мелодія....мелодія минулого........і знову налетів вітер і шквал запаху ніби заслеснув усе його нутро!! це вона!! он вона!! ....та ні....це якась інша, не та ...
...те що колись було виром емоцій зараз всього лиш пожовтіла фотокартка.....
Нехай так і буде..... опустився на гарячий пісок... хвилі ледь помітно накочувались на берег...

Реалії не реального

Таке враження що країна живе в паралельних світах... І жоден з них мені недовподоби...
По телевізору йдуть зомбо-серіали від країни загарбника, прославляючи їх спец служби, викривляючи і так спотворену історію... Дебіл- шоу шукають таланти, співають, міняються дружинами, чоловіками в ще Бог зна чим... Готують пекельних кухарів на пекельній кухні,  де пекельно матюкаються, намагаючись всіх принизити, бо я маестро, бл@ть...
Вимкнув... Тошнить від того...
Пішов до магазину...
- Привіт! Особисто вітаю з народженням сина, - повертаю голову, Андрюха стоїть. - Сто років не бачились, - кажу тиснучи його руку. - Як сам? Як діти? Дружина? - Та от, призвали мене... Завтра з речами... Я ж як служив снайпером був... - і очі до долу...
- То в тебе сьогодні проводи? - намагаюсь пожартувати... - Так. -  натянуто посміхається і одразу так років на п'ять постарішав... - Побачимося, - протягнув руку мені, потис, пішов...
А з динаміків десь поруч луналає тигіпківсько - зрадницьке: " ми єдиная страна..."
Країна заходиться в істерії від бородатої Кончіти, а товариш полишив дітей та йде вбивати...

Господь

І сказав Господь - Сину мій, людям потрібна віра, йди на землю... - Батьку мій, пробач, минуло зовсім не багато часу, як жертву приніс кров'ю і плоттю... а люди всі заповіді вже позабули. А що незрозуміли то напридумували... І знову сотворили собі ідолів і знову дбають про тіло не про душу..
Дух Святий нашіптує пророкам Істину та нечують вони, Батьку...

Спустився Господь у плоті на Землю... Зайшов у Храм... а там не Боже діло діється - все чого навчав, все що заповідав все ЗАБУЛИ... Замічть молитви душевної - бурмотіння під ніс, замість покаяння щирого - ретаул придумали, гороші збирають "на  Храм"...
І крикнув до служителів - Не тому Я вчив! Не те Я заповідав! Не через те Син помирав у муках! Та нечули його... 
Опустив голову Господь щоб гнівом очей не розрушити храм...
Підкрався хтось непомітно до Нього та встромив ножа у спину, - Нє арі тут...
Сидить Господь коло Сина тай ридають у двох... Дух св'ятий покинув їх... Полетів кудись...