Реалії не реального

Таке враження що країна живе в паралельних світах... І жоден з них мені недовподоби...
По телевізору йдуть зомбо-серіали від країни загарбника, прославляючи їх спец служби, викривляючи і так спотворену історію... Дебіл- шоу шукають таланти, співають, міняються дружинами, чоловіками в ще Бог зна чим... Готують пекельних кухарів на пекельній кухні,  де пекельно матюкаються, намагаючись всіх принизити, бо я маестро, бл@ть...
Вимкнув... Тошнить від того...
Пішов до магазину...
- Привіт! Особисто вітаю з народженням сина, - повертаю голову, Андрюха стоїть. - Сто років не бачились, - кажу тиснучи його руку. - Як сам? Як діти? Дружина? - Та от, призвали мене... Завтра з речами... Я ж як служив снайпером був... - і очі до долу...
- То в тебе сьогодні проводи? - намагаюсь пожартувати... - Так. -  натянуто посміхається і одразу так років на п'ять постарішав... - Побачимося, - протягнув руку мені, потис, пішов...
А з динаміків десь поруч луналає тигіпківсько - зрадницьке: " ми єдиная страна..."
Країна заходиться в істерії від бородатої Кончіти, а товариш полишив дітей та йде вбивати...