вівторок, 13 січня 2015 р.

Оповідка про кота

Згадалася історія з мого глибокого юнацтва...
Якось, запросив мене товариш до себе у село на празник. Ми добряче посиділи, поспівали, тай його мати повкладала нас шваброю відпочивати... І пробрався до мене в кімнату кіт. Чи не сподобався я йому (на хвіст наступив нечайно, три рази), чи навпаки сподобався (ковбасою підгодовував), та спати він мені не давав. Заскоче на подушку і товчеться по голові, моститься. Тільки віджену, а він тут як тут. Десь напівдороги до протрезвіння та першиш півнів, піддавшись поклику природи, вирішив з котом поквитатися. Коло клюзету стояли порожні, як я тоді думав, бідони з під молока. Зловив того муркутуна, швиденько запхав до бідону...
 Прокинувся раненьок, десь о пів на дванадцяту, від шуму на вулиці. Мати товариша, з тою ж шваброю, шукала по дворі кота, наділяючи його невластивими для тієї животинки, епітитами. Скрізь сон та випари алкоголю, пригадуючи нічні походеньки, почав в мене визрівати план звільнення кота з молочного бідону. Швиденько вискочивши на вулицю "по курити", почув зі сторони бідонів якісь звуки, які дуже віддалено нагадували котяче "мняв". Обережно перекинувши бідон, на пузі, по молочній річечці, виплив кіт. Вкинувши кота в бідон, я незнав що він попав до котячого раю (чи то пекла), бо в бідоні було зо п'ять літрів молока.
Лапами ледве ворушачи кіт розвернувся  до молочної калюжі і...
він сьорбав (якщо так можна про котів казати) то молоко, зригував і далі продовжував сьорбати...
 Так і деякі люди: сьорбають своє життя, зригують і далі сьорбають...
Ось така #оповідка

Немає коментарів:

Дописати коментар