пʼятниця, 30 січня 2015 р.

Там Небо Падало...

Був днями в столиці…
Пройшовся тією дорогою, де Герої не вмирають... Там, де сльози застигли воском на засніжених лампадках. Де білий сніг тепер завше буде з відтінком крові, а в каменях бруківки відбилися відтиски рук тисяч людей...
Там тихо. Йшов тією дорогою, з самого низу до гори… Йшов там, де під мостом небо падало! Падало і забирало до себе Героїв...
Тиша. Навіть вітер якось дуже обережно зачіпав стрічки на гілках. Полум'я в лампадках взагалі оминав, щоб бува не згасити…

Квіти... Вони повсюди. На снігу, на дорозі, в болоті… Завжди свіжі, завжди червоні…
Важко… Дихання спирає… Крик, чи то стогін застряє в горлі болючим комом…
Зупинився перевести подих...
Навпроти на стовпці каска будівельна вистить, неначе хтось хрест з розп'ятям накрив. І колючий дріт... Якась тінь ніби коло того дроту. Чи то гра вуличного світла чи уяви, та промовив:

- спочивай з миром, Героє!
Перехрестився, побрів далі...
Хтось стояв навпроти дерев'яного хреста, та все повторював, як молитву:
- Як? Ну як таке могло статись?.. Нерозумію!!!! Чому???
Тиша мовчить, не відповідає...

Немає коментарів:

Дописати коментар