Всі митно прикордонні процедури проходять доволі швидко. – Что-то из запресчьонних предметов, что-то, что стоит больше 10 тисяч долларов? Запитує митник, - Ні , відповідаю, - Нєт, повторю за хвильку, зловивши на собі суворий погляд, дяді митника... За вікном перші будинки промзони Москви, всюди видно триколор, мічена тереторія... Зустріла Москва прохолодою та важким небом... Скромний, ранішній сніданок за 550 рублів, в кафе... Цікаво, що гроші якась абсолютно втратили величину, чи то вагу - 550 рублів за яєшню з свіжоспеченим хлібом і запашною кавою, це дорого? Незнаю... Непереймаюсь... Занурююсь в метро... Люди ті ж самі, що і в київському метро - мало посміхаються, в основному сплять чи читають. Дуже вразило як просинаються люди за секунду до приїзду на свою станцію... Весь день в переїздах... Метро - перехід на іншу станцію - метро перехід на іншу станцію - метро... Ввечері здогадався дістати навушники і світ набув інших барв... Навіть побачив усміхнених, несміливо усміхнених людей... Вечір приніс легкий дощ. І свіжий подих повітря... Прогулявся…
Ранок… Швидко встати, швидко помитись, ще швидше поїсти. Ковток кави і знову метро… В метро, якщо подивитись на людей з висоти ескалатору, що рухається догори, виглядають як зомбі - повільні рухи зі сторони в сторону, і повільно, натовпом просуваються вперед… Ефект ще й підсилила музика в навушниках… час від часу з динаміку лунають команди - Станавітєсь на каждую ступеньку, па двоє чєловек!!! Гражданє, на каждую! Па двоє!!! І встають і "па двоє"... Та от тільки попадаєш в перехід- все змінюється… Переходи метро то зовсім інший світ. Там одразу починається біг. Швидкий, рвучкий, навипередки. Вперед, в темпі, якщо ти не втемпі - на узбіччя! І навіть на узбіччі, з краєчку, всі будуть тебе обганяти, штовхати! Бо є темп, а ти його не підтримуєш, ти плентаєшся, ти ПОВІЛЬНИЙ! На узбіччі є ті, хто йдуть проти шерсті, ті, хто хоч якось хоче збунтуватись проти темпу, а може просто вони ніколи не змінюють свій темп і напрямок... В них в очах або зла радість, або пустота... Обминаєш бунтаря і в натовп, в темп. Тебе починає захоплювати той темп, хвилинку - і ти біжиш, ти в темпі, ти не на узбіччі, ти штовхаєш тих хто на узбіччі! ТИ В ТЕМПІ! В темпі НАТОВПУ виринаєш на іншій станції… І одразу впираєшся в зомбі, які чи пхаються в вагон метро, чи бредуть розгойдуючись до ескалатора… Душно тут… деякі люди заходячи в метро скидають куртки, светри... Задуха... Емоційна задуха... Все, вирвався з метро! Ще декілька сходинок і вулиця... Тут зомбі перекидаються на звиклих людей - починають з'являтись емоції, навіть посмішки, фрази... Кожен починає рухатись в зручному для нього темпі власного життя... На вулиці дощ... В холі готелю дівчинка з довжелезними ногами і втомленим виразом на обличчі, намагаючись посміхнутись, дає мені рекламку якогось нічного стрип-клубу... Мірний гомін готелю заспокоює... Так, сімнадцятий поверх, звикле "давайте мінятся"до коридорної, віддаю картку на поселення отримую магнітного ключа. Швидко позбуваюсь одягу і в душ, потрібно змити з себе день... Легка дрімота перед прогулянкою завела в глибинні нетрі міцного, без ведінь сну... Останній ранок в готелі по звиклій схемі - душ- ресторан - номер... Тітонька-коридорна ретельно перерахувала рушники, звіривши міні бар, згалянувши до унітазу ( цікаво що там шукала?) милостиво відпустила... Метро, київський вокзал, червоний аеро-шатл, аеропорт Шереметьево... Тут все по дорослому - біжимо... Перша рамка - проскочив... Реєстрація без проблем... Не буває без проблем... Дівчинка-стажер,з рвінням зробити «все добре» краде двадцять хвилин. Два ескалатори і знову рамка... Щось дзвенить,- Снімітє обувь, знімаю пасок, бо металічна пряжка... Бігом на паспортний контроль. Моє " здрастє" б'ється об товстехне шкло та розчиняється в повітрі, не долетівши до тітоньки- митника. Задзвонив несподівано телефон, порушивши усю робочу синергію митниці, - Я вам не мешаю?! - суворий погляд, в якому читається ото "панаєхалі", коротке "ні" та посмішка зриваються з вуст значно скоріше ніж всі інші думки. Але пронесло, сувора але справедлива тітонька-митник, не застосовувала до мене, неродивого порушника синергії роботи митниці, жодних санкцій. Чесно... Коротка перебіжка, знову вивиртаю кишені: тааак, годинник документи, паспорт, посадковий талон, телефон в один лоток, куртка, светер, рюкзак в інший, ремінець поїхав окремо... Оголошують посадку. Просто швидко йду. Поспішаю. Поспішаю до злітної смуги. Тішусь як мала дитина - стільки навколо літачків!!!! Ось один взлітає, а той гуде пропелерами, а там вертоліт пролетів!!!!! Ааааа!!! Яка краса!!! Починаю на собі довити здивовані, а подекуди і стурбовані погляди людей. "Все, все! Перестаю посміхатись... Невже це так дратує?" Місце 24Е! Круто! То в хвості! Фігня! Головне що поруч ілюмінатор і я можу трохи пофоткати!.. Найбільше люблю в польотах це взліт і посадку. Неймовірні відчуття. Я весь в очікуванні. Хм... На взліт черга, такий собі авіа заторчик... Чекаємо... Ну коли вже??? Га??? Пілот газку піддай!!! Стоїмо... Потрохи пробираємось, покрапулічці... Все на "взльотці"!!! Світло в салоні вимкнуто, тиск вирівняно... Наростаючий гул турбін каже що незабаром... Ми взлітаємо!!! Легкий поштовх та завивання турбін. Починає вдавлювати в крісло... Ніс задерся, а задніми колесами ще по смузі... Ще ривок... І розпочинається політ... Не ховаю посмішки, намить закриваю очі - організм ще не розуміє що з ним відбувається, мозок починає панікувати, а душа блаженно посміхається - Л-Е-Ч-У-У-У!!!! Та чого то!!! Фоткати, фоткати!!!! Суну телефон під ніс дядечку коло ілюмінатора... Незадоволений дядечко? Я ж пропонував помінятись. Терпи... Потрібно одразу записати відчуття, побільше фоткати - невгамовується мозок який вже прийшов до тями, - забий, закрий очі, кайфуй - каже душа... Закриваю очі... ЛЕЧУ... В навушниках, до хрипоти кречить Сурганова - вєснаааааа!!!!! З нірвани вириває голос командира літака: ми летимо над Білорусією. Висота польту 10200 метрів, швидкість літака 800 кілометрів на годину, температура за бортом мінус 56, у Львові плюс 8 соняшно... А у вухах " я не збагну, ну хто ж прогнівав небо"... Дивлюсь на годинник ще 50 хвилин польоту... Закриваю очі...
Немає коментарів:
Дописати коментар