Євро, емоції, #АРБІТР_МУДАК, ПЕРЕМОГА!

 Проснувся зранку з відчуттям пустоти в середині. На будильнику 5:30. Можна ще годину спати, але сон кудись пропав, не хотів повертатись до мене. І я поринув в спогади. Скоріше, не спогади, а емоції.
Коли дізнався, що Україна прийматиме Євро, неймовірно гордився. Нарешті про Україну та Львів взнає увесь світ. Потім були чотири роки ремонту доріг по всій Україні. Як же ж це дістало! Непродумані перекриття вулиць у Львові. Корки, нерви, матюки. Поїздка в Київ, замість звиклих шести-семи годин, рекордних десять. За постійними незручностями зростало невдоволення. То хтось  десь страйкує, бо забрали землю під будову стадіону, а обіцяної компенсації не дали. То зупинили ремонт Городоцької, бо хтось комусь не заплатив. 
Та час невблаганно наближав восьме червня 2012 року. Монтувались єврозони, похапцем щось десь доробляли, щось намагались приховати. В місті почались з'являтись перші вболівальники. Атмосфера була якась насторожена. Дякуємо німецьким ЗМІ. І ось перший матч у Львові. Це було неймовірно! Наче прорвало греблю! Греблю радості, добра, ввічливості, посмішок. Вболівальники різних країн пили разом пиво, співали пісень, вболівали за своїх і за інших, спілкувались на одній мові - мові футболу.  Україна виграла перший свій матч. Святкування до ранку. Звідусіль лунало: " Україна - Чемпіон! Олє, олє..! ". Свято, яке об'єднало усіх українців. Наступний матч. Програш. Віра в нашу збірну тільки міцнішала. Ми впевнені у перемозі!
Дев'ятнадцяте червня. Донбас Арена. Українська збірна грала так як ніколи до цього. Перший тайм пролетів як одна хвилина. Неможливо відірватись від екрану. Ось гол в наші ворота. Наші знову і зову атакують ворота. Марко Девіч забиває гол!!!  #АРБІТР_МУДАК не зараховує! Починаються двадцять найпекельніших хвилин. Нерви натягнуті як струни. Наші хлопці грають як в останнє, віддаючись повністю грі. Фінальний свисток. Поразка. Поразка у грі, але ми перемогли! Перемогли всі незгоди і незручності підготовки до Євро. Перемогли всі провокативні заяви ЗМІ "доброзичливих" сусідів з Європи. Перемогли, хоч і ненадовго, нашу владу, яка постійно намагається роз'єднати нас - українців. 
       МИ П Е Р Е М О Г Л И ! ! ! 
Я горджусь що українець. Я горджусь нашою збірною. 
Відчуття пустоти зникло. Посміхаюсь. Настрій покращується.
Але все таки #АРБІТР_МУДАК)))))

Дитячі спогади

Щось навіяло. Згадалось...
Скільки мені було років не памятаю. Скільки раз перепитував у матері, каже що не пам'ятає. Десь 3-4 рочки.
Ми тоді мешкали в маленькій однокімнатній квартирі на вулиці Боженка, тепер Княгині Ольги. Була глибока осінь. Ніч. Я захворів. Неспалось мені, мучав сильний кашель. З якихось причин в квартирі не було світла. Мати, що б я не заважав батькові та сестрі спати, забрала мене на кухню. Запалила свічку і взяла старенький потертий Кобзар Шевченка та почала читати. Сиджу я на маленькому стільчику на столі, горить свічка, мама читає мені "Мар'яну - черницю".  І не просто читає, а читає і плаче. Плаче, крадькома витираючи сльози... Чому плаче, чому Мар'яну- черницю читала... Не знаю. Ці питання залишаються і сьогодні без відповіді... А ось в пам'яті закарбувалось на все життя: свічка, Кобзар і мати, яка крадькома витирає сльози...

Рідна мова

 Сьогодні у моєї доньки п'ять років. З самого ранку купа позитиву - подарунки, вітання, гості. Влаштувала донька маленький виступ. Віршики пісеньки українською, російською, англійською. Їй всього лише п'ять, неймовірно тішусь, що вона паралельно з українською вивчає англійську та російську. Зовсім недавно, розповідав доньці про гімн,про герб,про прапор України. Казав, що це є символи нашої держави.... Казав, що найголовнішим символом є мова. Прикро, що в такий день, на державному рівні вирішили прийняти такий закон. Розумію що це "гопота" при владі намагається замилити очі на всі ті злодіяння, які вони чинять. Роздути "теракт" не вдалось, так тепер давайте останній козир розіграємо - мова.
 На привеликий жаль, немає в нас такого лідера, за яким би пішли люди. Якому вірили б. Ще свіжі спогади про помаранчеву революцію, та те розчарування, яке прийшло пізніше.
 На мою думку, найменше що кожен може зробити в такій ситуації це говорити, писати, думати українською. Намагатись усіма своїми діями популяризовувати українську мову, культуру...