Щось навіяло. Згадалось...
Скільки мені було років не памятаю. Скільки раз перепитував у матері, каже що не пам'ятає. Десь 3-4 рочки.
Ми тоді мешкали в маленькій однокімнатній квартирі на вулиці Боженка, тепер Княгині Ольги. Була глибока осінь. Ніч. Я захворів. Неспалось мені, мучав сильний кашель. З якихось причин в квартирі не було світла. Мати, що б я не заважав батькові та сестрі спати, забрала мене на кухню. Запалила свічку і взяла старенький потертий Кобзар Шевченка та почала читати. Сиджу я на маленькому стільчику на столі, горить свічка, мама читає мені "Мар'яну - черницю". І не просто читає, а читає і плаче. Плаче, крадькома витираючи сльози... Чому плаче, чому Мар'яну- черницю читала... Не знаю. Ці питання залишаються і сьогодні без відповіді... А ось в пам'яті закарбувалось на все життя: свічка, Кобзар і мати, яка крадькома витирає сльози...
Немає коментарів:
Дописати коментар