понеділок, 7 липня 2014 р.

Ось таке кіно, Янголята...

Вони сиділи вдвох над прірвою всесвіту... Душа і мале, руде, Янголя...
- Нууу... ти ж зрозумій, ти в мене перша...- Янголя сором'язливо червоніючи, відводить очі...
- Та чого ти, каже Душа, було ж неймовірно круто!..
- Чесно? - струсанувши рудими кучерями, пожвавішало Янголя, а в них зовсім інша думка, зітхнуло...
А хочеш подивимося як ти жила?..
Душа повернулась до Янгола, - а давай! Тільки покажи мені ті моменти, де ти втручалося. Дуже хочу це побачити.Добре?
Янголя зайорзало ще дужче: може лише найщасливіші моменти?  
-Давай все-таки, де ти втручалося, - попросила Душа.
-Ну добре... Дивись... 
Перед ними виник екран, як в старому кінотеатрі...
До твоїх 7 земних років я просто споглядала за тобою. Твої батьки, наче зграйка янголів охороняли тебе... А потім ти пішов до школи. Ось твоя перша зустріч з Аєю... Я розв'язало тобі шнурівки щоб ви могли зустрітися. І ви зустрілися! Це було так чудово! Тільки от ти спромігся сказати їй лише: " яке в тебе чудернацьке ім'я!" Я так розізлилося!!!! - Янголя опустило очка до долу, - той шрам на лобі... це я тобі підставило ніжку...
Душа доторкнулася до того місця де був колись шрам, всміхнулася згадуючи як на рівному місці, посеред шкільного двору розпластався... як вели його, зарьованого, перемазаного кров'ю та соплями, перед усією школою в медпункт... тоді наклали йому аж чотири шви... як він потім перед друзями вихвалявся... який він мужній...
- Влетіло мені тоді....
Янголя зітхнуло важко і покосилося кудись вверх...
- А ось тут, пам'ятаєш, Янголя аж взлетіло понад головою Душі, - пам'ятаєш ті хулігани. Це я розбило ліхтар щоб ти міг неушкодженним втекти... але ти не втік...
- Та я ж темноти боюсь, душа посміхнулась, я ладен був лізти в бійку, ніж повертатись тим темним провулком...
Янголя опусилося на землю, -та чого там боятися,- пробубніло під носа...
- Випускний... Душа мрійливо вдивлялась в картинки на екрані, смакуючи тими спогадами, відчуттями...
- Так це ти зламало замок в гардеробі?
Янголя, ближче підсіло до Душі, - ви з Аєю мали поцілуватися вперше там... а ти виломав двері... ох і влетіло тобі тоді від директора - реготало Янголя, і як ти ті двері ремонтував цілий місяць…
По екрану бігли кадри з життя, Душа і Янголя сміялися... 
От тут твоя перша зустріч з алкоголем, я тоді ледве крилами втримало тебе. Дуже хвилювалося... 
- Пробач,- Душа наче трохи зашарілася,
- Та чого там, -Янголя по змовницьки підморгнуло, та нудота та головний біль то теж я, і вони знову гучно сміються...
Кадр за кадром, як пришвидшена перемотка, пробігали події на екрані...
Університет.....Кадри завмерли на екрані. Янголя взмахнуло крильцями і повисло навпроти душі, - весь перший курс Ти ходив навколо своєї долі. Я постійно тебе скеровувало до неї, до Айї і  ви все ж таки зустрілися. 
Душа важко зітхнув. Ті два місяці поруч з Аєю врізались в пам'ять надовго. Прогулянки парком, читання віршів. Вона так любила Ліну Костенко:
"Комусь  –  щоб  хліба  скибка.  
Комусь  –  щоб  тільки  лаври.  
Одна  душа  –  як  скрипка,  
а  друга  –  як  літавра..."

А він цитував їй Цоя:
"Смерть стоит того, чтобы жить, а любовь стоит того, чтобы ждать…"
І ніхто з них так і не здогадався тоді що вони споріднені душі...

Коли вона раптово пропала, він шукав її. Кожного дня проходячи їхніми улюбленими місцями і не знайшовши, вмовив секретаря деканату дати її домашній телефон. Та на тому боці слухавки так ніхто і не відповів... 
-Ну як? Як ти невідчув її! Ви ж споріднені душі!!! Ти мав відчути її біль! Ти маєш ЙОГО  ВІДЧУВАТИ НАВІТЬ ЗАРАЗ!!! - Янголя зірвалося на крик. Душа потупила очі, - відчуваю...
Я ж постійно водило тебе тією  дорогою через лікарню!!! Постійно... - крик поволі перейшов у хриплий шепіт, ти так їй був потрібен....
- А чому все  так раптово припинилося? Чому я в одну мить все забула?
- Та мене, за надмірну опіку відлучили від тебе. Закрили доступ до втручання, - Янголя здуло з долоні маленьку пір'їнку зі свого крила, її підхопив вітер, який з'явився нізвідкіля. От тоді ти і зіпсував усе, до чого я вело тебе усе життя! Хороша в тебе Дружина, але це не вона, не Айя!
Я навіть просив інших Янголів втрутитися замість мене, але у нас це занадто строго карається...  У момент твого одруження на ній я ледь не видерло собі всі кучері!! Це ж лише копія Айї! Ти тому і одружився... а ще б трішки і ви зустрілися.. а ти завернув своє життя в іншу сторону...
І знову кадр за кадром пролітали моменти життя: невеличке весілля, поїздка в "медовий" місяць, перша серйозна сварка... Потім кадри стають все більш сірими і одноманітними, зливаються в єдину сіру смугу днів...

-Стоп! Стривай! Поверни той момент зі стрибком, - Душа аж подалась вперед, я ж тоді так довго наважувався стрибнути! Янголя це ти мене тоді спасло?! Коли парашут не хотів розкриватися?! 
-Ееее.. Ну.... я..... то я тримало його щоб він не розкрився... тобі потрібно були зміни в житті... а я читало десь що велика доза адреналіну... - Янголя шмигнуло носом, вуха за мить мали б запалати пекельним полум'ям... - і врешті реш я розкрило його і копицю ту підставило... Якби мене тобі не повернули, то ти б і того не зробила!! Ну сама пригадай! - Янголя майже на крик зірвалося, - що в тебе тоді було??? Дім, робота, дім, робота... Тебе навіть твій малюк не тішив!!! Ти з каторги- роботи на каторгу- до-дому!!! Тиж, Душа, вмирала тоді!!!!! Памятаєш!!! 
- Пам'ятаю, - Душа опустила очі, плечі опустилися і навіть світитися стала якось тускніше, - пам'ятаю... Янголя всілося на плече до душі і за звичкою почало шепотіти в вухо... 
-Ой! Та чого це я, -посміхнулося Янголя,- дивись! На екрані замерехкотіли кадри з народженням доньки, його доньки, його принцеси... 
-Це був найщасливіший день - практично в унісон сказали Душа і Янголя. - Я так раділо за тебе, так раділо! Ця дитинка все ж таки мала наблизити тебе до Айї. Пам'ятаєш, вона хворіла? Вам порадили лікаря...  і ти та і не передзвонив, а це була Айя! Ви мали зустрітися!! Але вийшло що не там і не тоді… і Янголя замовкло… Знову запанувала тиша, над прірвою всесвіту...
- Ну ось,  майже все… 
- Показуй… 
- Не хочу…
- Давай…
- Ти ж і так все добре пам’ятаєш…
- Янголя?
На екрані знову побігли події… Він не мав їхати туди. Та раптовий дзвінок давнього товариша, чергова сварка вдома.., зібрав теплі речі і поїхав… В той день сама доля зіштовхнула його з Аєю. І знову оте « яке дивне ім’я» Та тепер він не розгубився, підійшов до неї, розговорилися, довго сміялися. Посеред усіх тих наметів, снігу, палаючих шин, вибухів, йому було так затишно, так добре з нею, з ЙОГО Аєю… Вони цілувалися наче школярі стоячи коло намету, трималися за руки і шаленіли від щастя бути вдвох… А потім був ранок, ТОЙ самий ранок, - не йди туди, прошу, залишся! - я швиденько, тільки гляну і назад, до тебе! Добре? І побіг… Хлопчина, ще зовсім юнак, лежав поранений в ногу посеред дороги… Він у два стрибки добрався до нього та потяг під захист дерев… Куля снайпера влучила прямо в сердце… Ще декілька секунд він тягнув хлопчину, а потім сердце зупинилося… Він не відчув болі, відчув лише сум що знову втратив Айю… А ще крик...
 Коли відкрив очі, то перше що побачив -це мале, руде Янголя, яке зі слізьми на очах промовляло: ні! ні ні ні… не так не так не так…!! 
- Це ти кричало?...

- Янголя, чуєш, а я щось не бачу ну того другого… Ти розумієш? Що мав би сидіти на іншому плечі…
- Ти про Бісів? Так то ви, ще коли люди, робите з нас чорних Янголів… Ваше небажання йти своїм шляхом, гординя, марнотрацтво часу, кожен дурний вчинок, кожна чорна думка змінює нас. Перемальовує в чорне... І тільки зараз Душа побачила що одне з крилець Янголя до половини чорне.
- Це твої земні вчинки...
- Ну що ж Душа я маю летіти далі…  А тобі туди, прямо до світла… Бувай… Янголя взмахнуло крилами, повернулося в останнє до Душі - йди туди тебе там вже чекають для оформлення на наступний життєвий рівень, її душа вже там...вона рятувала тебе з під куль.. Може ще колись побачимося.... в мене  покарання відправляють знову  людиною на землю.... в нас тут своя бюрократія, невесело всміхнулося Янголя....Ех, бувай.... 
- Чекай!!! Якщо я її побачу там, нагорі, то зможу впізнати? 
-  На жаль ні.... такі речі відбуваються лише у земному житті..  тому наступного разу слухай своє серце і живи саме своє життя!!!
Янголя взмахнуло крильцями і зникло...

1 коментар:

  1. Добре написана,з життевою мудрістю ,та світлим меседжом

    ВідповістиВидалити