Йшли

І кожен йшов туди як міг
Хтось повз, хтось швидко біг
Хтось опирався на плече
А хтось ховав своє лице

Всі йшли у верх, туди
До цілі, до великої мети
Чи навпростець, чи навкруги
Всі йшли бо треба йти

Ніхто не знав чого туди
Ніхто нікого не питав куди
Йшли собі, повзли, біжали
Та до вершин не поспішали

Прокльони в плечі, зневага заднім
Іти вперед в потоці люднім
Невибитсь з загального змагання
Пусте намарне намагання

У тім людськім потоці рождалися
У ньому жили, старіли, кохалися
Вмирали всі на тому шляху
Ніхто не вбачав в тому гріху

Та колись дитина народилася
Що бігти впотоці зі всіма втомилася
Байдуже їй було до прокльонів
Не бачила вона жодних кордонів

Кордонів щоб вибрати свій шлях
Та хтось знайшов в дорозі цвях
А потім щей колоду притягли
Побили, прибили та далі пішли

Ніхто і не знав тай не хотів знати
Що дитина ця обрала сама
Свій шлях розпятою на колоді лежати
За їх гріхи молить небеса