вівторок, 1 березня 2016 р.

Бородатий Муз

- Ти точно муза? - все ще з переляком Письменниця дивилася на нього. Хильнувши з пляшки незрозумілої рідини, від якої навіть повітря ніби ставало густішим. Муз безцеремонно всівся на старе потерте шкіряне крісло, жбурнув кудись недопалок та витягнув довжележні ноги.
- Ага, - почухавши трохи сиву щітину, відповів Муз.
- А я завжди вважала, -  поправивши перев'язані на переніссі лейкопластером окуляри, все ще нервуючи, Письменниця продовжувала,
- вважала що Муза це така.., така фея з арфою і крильцями, що нашіптує...
- Ти на себе дивилася? - брутально перебивши, Муз дістав десь з нетрів колись білої тоги пачку цигарок,
- зкручене волосся, старий заношений халат, натягнутий на ґудз нервів, очі шкляні, і фею їй подавай...
Клацнувши пальцями, як запальничкою Муз запалив цигарку,
- коли Ти в останнє виходила на вулицю? Коли в останнє просто посміхалася сонцю, повітрю, раділа? Коли в останнє посправжньому злилася, кричала? Навіть кіт від Тебе і той втік!!!
- Я... я...
- Ти, ти!!! - Муз підвищив голос та нахилився до Письменниці, обдавши її випарами незрозумілого напою,
- коли ти написала отой Перший роман, Тобі потрібна була дівчисько з арфою? Га? Ти сіла і написала. Чого? - Пляшка знову перевернулася,
- бо закохана була.., - з зітханням, пробормотав Муз,
- Ні!!!! - Письменниця аж випрямилася на своїй маленькій табуретці, що вже багато місяців слугувала їй робочим столом, троном, а подейкуди і ліжком,
- ні... я… мені… мені просто писалося... то була Муза...
- Муза, муза, муза, - кривляючись Муз закигув ногу на ногу та струснув попіл на старенький килим, - яка ще, нафіг, мууууза? Ти тоді навіть і не чула про Музу! Ти просто писала!!! Взяла і написала! І, чесно кажучи, написала сильно! А потім що? Що, я тебе питаю?
- Муз знову перехилив вже майже пусту пляшку,
- оці пошуки гармонії, внутрішнього світу... "вибач, мені треба знайти себе" - кривляючись Муз цитував слова Письменниці, ті слова, після яких вона залишилася сама. Письменниця потупила погдяд, бормочучи щось собі під ніс...
- і шо знайшла хоть щось? Га? Подорожі по світу то є добре, а шукати потрібно в СЕРЕДИНІ СЕБЕ!
- Ота купа цяцьок, - Муз тикнув пальцем в куток кімнати, куди були звалені обереги якихось східних шаманів, молитовні палички тібетців, прапорці з ієрогліфами китайських монахів, і ще багато багато усілякого сміття,
- для чого воно, тобі? Га? - нова цигарка відправилася в куток натянутих вуст,
- знайшла те що шукала? Чи втратила? - цівочка диму від цигарки, малювала у задушливій кімнаті, візерунки арф, нот, листків паперів, та полум’я що все це пожирало.
Письменниця дивилася на все це і помалу в її очі повералося життя.
Життя та сльози...
Сльози помаленьку почали скочуватися щоками до долу...
- Так ось або ти перестанеш шукати усіляку хєрню і заглянеш в свою Душу,  або я повернуся і так...
Муз махнув рукою, що аж пляшка вислизнула з руки і брязкаючи покотилася по підлозі під стіл...
Від шуму пляшки, що котилася Письменниця прокинулася,
- насниться ж таке, - пробурмотіла та відчула, що в Душі щось почало невпинно наростати. Швидко вмилася, одягнулася, згрібла весь мотлох зі столу в сміттєвий мішок, широко відчинила вікна сонечку і побігла на вулицю.
- Викину сміття та прогуляюся...

В кімнаті одразу стало якось весело, чи то блиск промінчика на шкляній пляшці, що непомітила Письменниця під столом, чи від запаху незрозумілого тютюну, що ще трішки відчувався у кімнаті...

Немає коментарів:

Дописати коментар