Мале Янголя втомилося...
- які ж вони все-таки глухі!, сідаючи на хмаринку бурмотіло під носа, кажу їй йди- до нього, він твоя споріднена душа. Не просто кажу, - КРИЧУ!!! А вона тільки посміхається йому і йде до того, іншого, бо "він мій чоловік" - перекривляючи її Янголятко присіло на хмаринку.
- а Я попереджало тоді! Попереджало! І атобус спізнювався як на побачення бігла, і в інший кінотеатр заводило, і навіть дощ з грозою влаштувало коли вперше цілувалася з ним. А ти ж так дощу не любиш...
Позіхнуло...
- то якась Божа кара для людей, що чують вухами як комар дзищить, а крику в Душі не чують. Глухі та й годі - потягується маленькими крильцями.
Вляглося на спинку...
- сьогодні, правду кажучи, заговорила до нього сама. Молодчинка. А як просвітліла зразу, а потім цілий день як сонечко світилася, пурхала як ластівка, підспівувала радейкові, а ж соловейки обзаздрилися - регочучи повернулося на бочок Янголятко, вкрилося крильцями...
- може не така й глуха, може все таки дослухається Душі своєї. Завтра знову її в той парк заведу. З літнім вітерцем вже домовилося, буде її волосям бавитися тай сонечко обіцяло до того парку заглядати скрізь хмаринки частіше...- зіває Янголя так солодко солодко,
Втомилося, мабуть трохи перепочину...
І за секунду вже солодко дрімало Янголятко, посапуючи під ніс та закутавшись в крильця...
