середа, 10 вересня 2014 р.

Вітер...

 Осінь, закохана у лековажний Вітер, всю ніч ридала...
Знову побавився з нею, безталанний, зірвав золоті листя з неї, залишивши майже голу і понісся кудись, ген ген за обрій, вдалечінь... - Ти куди, коханий? Кричала Осінь, та він вже і не чув. Незнає Осінь що Літо він кохає, жарке, зелене, з ранішніми росами...
І так з року в рік, з віку у вік - Вітер Літо кохає а Осінь роздягає...


Немає коментарів:

Дописати коментар