П'ятнична симфонія мого міста)

 П'ятниця. Вечір. На вулиці немає спеки і хочеться прогулятись. Вирішив пройтись вуличками старого міста. Тими маленькими капілярчиками міста, чи то скоріше нотками. Нотками, з яких складається симфонія. Симфонія мого міста. Хтось колись сказав, що моє місто - це симфонія, яка застигла в камені.
 Прогулююсь... На вулиці багато музикантів. Хтось співає власних пісень акомпануючи собі, хтось виконує відомі мелодії. Гітари, скрипки, барабани, сопілки... У вірменському дворику дівчинка зі скрипкою грала дуетом з африканським барабаном. Дивна і заворожуюча, але така мелодійна, музика. Плач та сміх скрипки під африканські ритмічні мотиви.
 Йду далі... Від одних ритмів до інших мелодій, йду блукаючи нотками міста. Спокій і рівновага помаленьку витісняють напругу останніх днів. З Музею Ідей лунає рок. Старий добрий класичний рок. Концерт просто неба. Зупинився послухати. Краще року тільки рок.
Час йти додому. Заряд позитиву на всі вихідні. Ось така п'ятнична симфонія мого міста.

Цей момент, коли...

Цей момент,та мить коли хочеться виговоритись, а слів нема... Коли говорять емоції. Намагаєшся сказати та розумієш, що кожне речення, кожне слово не може передати того що так хочеться передати. Як тільки відчуття, емоції отрмують словесну форму, втрачається першочерговий зміст. Втрачає власне та частина, яку так хочеться передати. Залишаються тільки слова. Слова, які наповнюються змістом, емоціями вже слухача. Та ці емоцій, той зміст далекий від того, що так хотілось висловити. Інколи відчуваю, що мову людство винайшло щоб легше було брехати, обманювати. Якщо б ми могли спілкуватись на емоційному рівні. Наш світ був би значно кращим...

"Нас кинули... "

 Вчора, допізна, читав твітер про події навколо прийнятого мовного закону та заворушень коло українського будинку. Спалось дуже погано. Прокинувся. З самого ранку, в голові крутиться пісня Скрябіна "Нас кинули... ". Повертаються відчуття лихих 90-тих. Коли розводили, кидали всі і всіх. Коли, класичне бандитське: "встретил, развел, кинул" було основним законом.  Чомусь відчуваю сором. По всіх каналах показують людину, яку обрав народ, яка мала б виконувати волю народу і яка говорить з радістю в голосі - ми їх розвели. Ми ЇХ розвели!!! Кого?! Кого ви розвели? Народ? Людей, які вас обирали. Соромно!!! Соромно та смішно слухати як вони говорять. Панове, точніше, товаріщі, ні - браткі, ви і російською говорити не навчились. Якась суміш суржику та фєні (це така штучна мова, якою спілкуються зеки в тюрьмах). Ну як, скажіть, як можна заявити на весь світ: "Ми їх розвели??" Одним словом - гопота. Вдень - по кишеням лазять, а вночі - шапки знімають. Тільки тепер, вдень - закони приймають, а вночі - бізнеси відбирають. Всі їхні дії абсолютно бездумні, творять що хочуть. Ось і зараз, показують по ictv - нардеп увірвався до будинку, вбив людину, отримав два роки умовно. Мажорні ДТП вже нікого не дивують. Збив людину на смерть, заплатив грошей і все в порядку...  Тільки всі вони забувають про всесвітній закон рівноваги. Рано чи пізно, народний терпець увірветься. Ні "корочки" депутатські, ні високі мури не допоможуть. Рано чи пізно, потрібно буде відповідати за заподіяне. І відповідатимуть за все, як то кажуть "по повній програмі".