Бумер

Це не оповідка, це історія з мого життя...
Якось , втомлений та зденервований, після невдалого тренування, повертався я додому. В салоні автівки негучно грала музика, поволі рухався у вечірньому потоці до дому. Львів, навіть той що називають Новий, це хитромудре плетіння невеличких, як за довжиною так і шириною, вуличок. Плетуся по одній такій вулиці, що зветься Козельницька. Львів'яни знають, вуличка з купою люків, ям, з двостороннім рухом, та дуже незручим нерегульованим перехрестям, через яке вічні корки. До омріяного повороту на Панаса Мирного, де вже можна буде притопити, метрів п'ятдесят. Звідкілясь, з далека почувся надривний гуркіт потужного двигуна, що підсилювався звуком клаксону. Як завжди, подумав я, хтось найрозумніший преться поміж рядами, лякаючи і пішоходів і вдіїв. Так і є,  практично на зустріч мені вискакує чорний бумер. Ну знаєте, такий класично бандитьський, оспіваний попсою, омріяний гопотою. Моргає дальнім світлом, розпихуючи як попутній так і зустрічний потік. Я на ту мить як раз входив у поворот. Швидкість невелика, втома і не дуже багатий водійський досвід заставили мене викрутити кермо так, що вїхав я аж на бордюр. Бумер, навіть не пригальмував, навпаки вдавивши газ і клаксон понісся далі. Відвішавши у сторону БеЕмВу весь свій ненормативний сленг, без пригод добрався в той вечір до дому. І забув про той випадок.
Пройшло трохи часу, придурків на дорогах ставало дедалі більше. В кожній порядній львівській кУмпанії можна завжди поговорити про бардак на дорогах і погану погоду.
Так і сталося. Зустрів товариша з кУмпанією. Присів до них попити кави. Сидимо на терасі, запашна кава, прємна розмова про придурків на дорогах, а поруч парковка і чорий бумер. Згадав я той випадок. Сиджу, розповідаю так як вмію, з красним слівцем, з емоціями, а коли закінчив хлопчина, з кУмпанії товариша, подивився мені в очі і тихо сказав:
- це був я. В мене вмирала мама. Я поспішав... не встиг...
Я просто піднявся і пішов...
Не потрібно засуджувати людей, ми ж не знаємо усієї історії...