четвер, 31 грудня 2015 р.

Монолог над вічністю

- Безглузда смерть...Ви тільки вдумайтеся: "Безглуууузда смерть... "
Ну, як? Скажіть! Як таке можна говорити про мене?? Як, я - Смерть, можу бути безглуздою???!!!
Глузду мені бракує? Чи то може вам його не дісталося? Хто з нас марнує крупиці того, що йменуєте Ви часом, життям?.. Кожен з вас, сам обирає своє існування, я тільки його завершую, підсумовую.
І завершую рівно тоді коли ви самі обрали. Чого дивуєтеся? Не пам'ятаєте свого вибору? Ну так, ну так... З першим подихом, під крик матері все забуваєте...
Та все ж таки, якщо спроможитися, бодай на хвилю прислухатися до себе, згадати на секунду хто ВИ, одразу й згадаєте свій вибір. Точно, кажу, згадаєте!
Всі згадують... Принаймні, коли заглядають мені в очі.. всі все одразу згадують.
Та тоді вже й пізно...
Тоді, як раз, б е з г л у з д о...

"Смерть, ти така жорстока! Ти така невчасна!". Те що ви робити зі своїми життями - оце жорстоко!!!
А те що не вчасно... Та вже казала... Все самі. Самі все обрали. А на мене киваєте бо так простіше, так зручніше...

"Дурна, беззмістовна, даремна, пуста!!!" Що ви тільки не говорите про мене???
Вдумайтеся!!! Прислухайтеся до своїх слів: Б Е З З М І С Т О В Н А !!!
Ну як?? Як скажіть, закінчення ВАШОГО шляху може бути беззмістовним??? Йшли,йшли. З ціллю, бажаннями, мріями вперед і тут...
Бац!
Немає змісту?!!
Ваш шлях був даремним, пустим?
Чи це все ж таки жили ви "дурно, беззмістовно, даремно, пусто"??? Задуматеся!!! Хоч трішки...

А що то за образ такий??? Череп, коса. "Смерть косить..." Кого я кошу??? Це ви з закінчення вашого життя зробили трагедію. Бо боїтеся продовжувати шлях. Бо віри бракне в себе...
"Смерть скосила мільйони...." Мільярди! Мільярди душ обіймаю за плечі, беру на руки і веду. Веду далі. Тим шляхом що до світла йде. Є й такі кого тягну, хто пручається, кого вмовляю...
Не вірять що далі теж шлях...
Просяться повернутися...
Всіх запитую, - а навіщо?!
Мало хто може сказати...
Тай повернути не в моїх силах...
Смішно до сліз, дивитися як мріять про безсмертя ті, що навіть не можуть сказати для чого їм це життя...

Дуже рідко хто скаже "дякую" побачивши мене. Ще рідше чекають на мене як на друга. Друга, який покаже, а що далі...
Є й такі, що кажуть "смерть- спасіння",
а в очі й не дивляться, соромно. Відводять погляд.
Бо ж все самі знають. Все пам'ятають... Куди йшли, чого хотіли, а куди прийшли...

І, так, в мене є коса - руда і довга.
І очі в мене зелені...

Немає коментарів:

Дописати коментар