понеділок, 17 лютого 2014 р.

Сіре...

Це був шедевр… не відірвати очей від нього… чорне та біле злилось на ньому в єдине, в таке сіре… таке неначе шепіт… спочатку був червоний крик першого мазку… а може не першого… здається то червоне було на зеленому… та тепер це не важливо… сірий спокій шепоту, завершений шедевр… та в тому сірому шепоті, як придивитись, краплини червоно- зеленого безумства... а ще там був звук сурм... Звук сурм накривав собою войовничі крики та брязкання обладунків…такий тягучий, такий наче в сірому зелене чи червоне... битва... йде битва... жорстока... не день, не ніч а тисячоліття тисячоліть… ніхто з безсмертних не пам’ятає чому... що відстоюють, заради чого в чиє ім'я триває та битва… Знищити... знищити, безсмертного - ха! не знищити того хто незнищенний… а ні чорним, а ні білим… не має смерті в тих хто безсмертних! є червона кров, є зелена трава! а смерті Н-Е-М-А-Є! стерто мазками з пам'яті коли, хто сав чорним, білим… йде битва… не мають часу на відпочинок ті хто рветься у бій - потрібно йти у бій… бій - в якому живуть, яким живуть... сурми кличуть до бою… армагедон - хтось ж дав назву тому… Хтось, десь, осторонь таким безумно спокійним поглядом дивиться на битву… холодний блиск розому в очах змінюється безуством болю, трагедією родості перемоги… немає перемоги в тому… є червона кров та зелена трава, є білі та чорні... а перемоги немає… немає Це був шедевр…

Немає коментарів:

Дописати коментар