Заманив мене, вчора, львівський дворик...
Забрів випадково, глянув одним оком до середини і завмер... Стояв закривши очі і дихав старовиною... Тут життя наче спиняється, немає гомону вулиці, немає напруги сучасного поспіху... Десь грала мелодія, неначе з старої платівки... Чулась неспішна розмова - " Прошу пана, то не медівка, а настоянка! Смакуйте, смакуйте доки Ґандзя зі склєпу не повернулась...". Чутно було чудернацький перезвін пательні і баняків на плиті. Ще секунду і відчув запах смаженини по-гуцульськи... А ще сміх, сміх малечі доносився скрізь всю ту дворову симфонію, такий чистий такий дзвінкий, як струмок у Карпатах... Якось так весело стало на душі, тепло. Губи самі мимоволі розтягнулись в посмішці. Ще дужче закрив очі і дихав, дихав... Ще і ще...
Нервовий звук клаксону повернув мене в реальність... Я відкрив очі, біля мене сиділо маленьке чорненьке кошеня і дивилось, наче запитуючи: " - пограємось?" Та я ж поспішаю... Хотів його погладити та воно гордовито відійшло, відвернулось усім своїм виглядом кажучи: "ну і поспішай собі далі"...
І я пішов далі, у своїх справах, наспівуючи ту мелодію зі старої платівки...
